Українці одинадцятий місяць поспіль прокидаються із непевністю та нерозумінням того, що їм принесе цей день.Багато людей вже звикли до думки, що під час війни потрібно намагатися жити так, як раніше: працювати, займатися буденними справами, знаходити час на хобі та відпочинок.
Однак є й ті, хто живе із синдромом відкладеного життя.В кого не з’являлось відчуття, що для щастя постійно чогось не вистачає: схуднути, змінити роботу, переїхати до моря?
Уявімо жінку, яка розмірковує: “Наразі моє життя складається не зовсім так, як я цього хочу, тож мені слід вступити до університету та здобути вищу освіту. Тоді я почуватимуся щасливою”.
Вона закінчує вищий навчальний заклад, але в житті нічого не змінюється. Перебуваючи у стані підготовки до майбутнього щасливого життя, вона думає, що її проблему вирішить заміжжя.Тож стає дружиною, але і після цього важливого кроку очікувані зміни не приходять. “Ось народжу дитину і потім робитиму все, що я хотіла раніше — припускає вона.” Народжує, дитинка підростає і ось-ось вже мало б настати очікуване, щасливе життя, але нічого не змінюється, та тут ще й ВІЙНА. І так вона живе в ілюзії, що колись настане щасливе життя. Але так не буває!
Як впоратися з ситуацією? Навіщо планувати своє життя під час війни?
Жити потрібно тут та зараз! Ідеального моменту не існує, тому що негативні моменти нашаровуватимуться все більше і більше.Плануйте лише дві речі:
жити щасливо сьогодні;свій день, на максимумі.
Не відкладайте сьогодні того, що завтра зробить ваше життя кращим. Адже для тих, хто в тилу, особливо важлива емоційна стабільність, віра у своє світле майбутнє та вміння будувати амбітні, але реальні плани попри всі негаразди.
Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Варто лише потерпіти та дочекатися його. Однак така психологічна установка лише відбирає цінний час і не призводить до жодних позитивних результатів.
Саме ми робимо свій вибір прямо зараз: насолоджуватися життям чи терпіти ті умови та обставини, які пригнічують нас сьогодні, плекаючи надії, що колись усе зміниться на краще.
Війна рано чи пізно закінчиться, хай ми й не знаємо коли. Але щоб настало майбутнє, нам треба повернутися в сьогодення, почати жити тут і зараз. Подбати про свій ресурс і подумати, якими ми дійдемо кінця війни. Тому, що нам ще відновлювати країну, допомагати нашим воїнам, коли вони повернуться. Ми будемо потрібні нашим дітям, батькам та один одному.Вірте в себе і будьте щасливими сьогодні!