Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України"  
Бруцельоз в сучасних умовах

Бруцельоз – гостра бактерійна хвороба з групи зоонозів, яка має схильність до хронічного перебігу й супроводжується ураженням лімфоїдної, опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та урогенітальної систем.

Бруцельоз поширений переважно у регіонах з розвинутим тваринництвом.

За даними ВООЗ, у світі щорічно реєструється біля 500 тис. нових випадків бруцельозу людей. Соціально-медична проблема бруцельозу характеризується частим розвитком хронічних рецидивних форм та інвалідизації, а також ураженням працездатного контингенту населення у віці від 20 до 50 років, що пов’язано переважно з професійним фактором.

В Україні зустрічаються спорадичні випадки бруцельозу серед людей. За період 1994-2015 рр. діагноз підтверджено у 38 осіб. Найвищі показники були у 2000 і 2006 рр. (7 і 5 хворих відповідно). Щорічно реєструється по 2-3 випадки. За даними Державного комітету ветеринарної медицини, останній випадок бруцельозу серед корів підтверджений у 1992 р., серед свиней – у 2008-му. Але слід зазначити, що циркуляція збудників бруцельозу продовжується. Так, у 2010 р. в Харківській області виявлено 6 зайців із позитивними результатами дослідження на бруцельоз.

Майже в усіх випадках захворювання людей на бруцельоз було встановлено факт інфікування за межами території України. Так, у 2007 р. у Сумській області підтверджений гострий бруцельоз у двох осіб, які перебували у відрядженні в Туркменістані. У цьому ж році захворювання було виявлено у мешканця Київської області. Інфікування відбулося під час перебування в Індії. Хворий вживав молочні продукти, придбані у селян.  У м. Києві у 2008 р. діагностовано бруцельоз, завезений з Азербайджану. У 2013 р. виявлено цей зооноз в особи, що працювала у Воронезькій області Російської федерації у тваринницькому господарстві, в якому на бруцельоз хворіла велика рогата худоба. Останнє десятиріччя територія України є вільною від бруцельозу сільськогосподарських і свійських тварин.

Однак є реальний ризик завезення хвороби з РФ, Грузії, Туреччини та інших країн під час експортно-імпортних операцій, контрабандним шляхом, а також внаслідок міграції дикої фауни, що становить небезпеку зараження свійських тварин, особливо в умовах відкритої системи утримання домашніх тварин.

За даними Об’єднаного комітету експертів ВООЗ з бруцельозу, ця хвороба серед тварин реєструється у 155 країнах. Найвищий рівень захворюваності відмічається у країнах Середземноморського басейну (Греція, Італія, Португалія, Іспанія), Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Африки.

Джерелом інфекції є хворі на бруцельоз сільськогосподарські тварини або бруцелоносії – велика та дрібна рогата худоба, свині, коні, верблюди, коти, собаки, північні олені, гризуни. Природними резервуарами можуть бути і представники дикої фауни (вовки, кабани, зайці й комахи (кліщі), однак їх роль у захворюваності людей незначна. В Україні епізоотичне значення мають популяції диких кабанів. Ці тварини можуть бути джерелом інфекції для людей. Кожний вид тварин вражається певним видом збудника. За сучасними даними, патогенними для людини є B. melitensis, B. abortus, B. suis, B. сanis.

Основні клінічні прояви бруцельозу у тварин – аборти й народження нежиттєздатних плодів. З інших проявів хвороби спостерігаються гарячка, ураження суглобів, парези та паралічі, часто мастити. Інфекція може бути й в безсимптомній формі. Бруцели потрапляють у довкілля із сечею, випорожненнями, молоком, вагінальними виділеннями, навколоплідними водами, забруднюючи шкіру, шерсть, підстилку, корм, воду, ґрунт тощо. Збудник передається людині головним чином аліментарним і контактним шляхами, через шкіру та слизові оболонки, частіше під час догляду за тваринами, а також допомоги при їхньому окоті та отеленні. Основними чинниками передачі є сире молоко. Зрідка трапляється аерогенна передача (під час стрижки овець, при прибиранні приміщень, де знаходяться хворі тварини, у цехах по переробці хутра, вовни). Хвора на бруцельоз людина практично безпечна для оточуючих. Сприйнятливість людей – висока. Максимальна захворюваність припадає на другу половину зими й весну, що пов’язано з окотом і стрижкою тварин. При аліментарному зараженні сезонність співпадає з періодом лактації тварин.

 

Лікар-епідеміолог відділення 

особливо-небезпечних інфекцій                                                                                                                     В.І.Томицька



Події
23-04-2019
Малярія у Рівненські області: історія і сучасність

22-04-2019
Стан захворюваності на кір

15-04-2019
Захворюваність на кір

09-04-2019
Підступна менінгококова інфекція


Швидкі посилання
Центр громадського здоров'я МОЗ України

Міністерство охорони здоров'я України

Облдержадміністрація