Влітку нам щастить на цікаві комашині зустрічі, досить часто результатом однієї з таких для багатьох людей є раптове повернення у дитячі страхи, а інколи й дорослим пригадуються тривожні історії, пов’язані з вуховерткою — представником шкірястокрилих комах, яка з часу палеозою майже не змінила свій вигляд. Це дуже рухлива істота, порівняно невеликого розміру, від 0,5 до 4 см в довжину, з циліндричним тілом, яке вкрите міцним хітиновим панциром, кінець її черевця оснащений кліщеподібними виростами, які життєво необхідні їй при спарюванні, допомагають утримати впольовану здобич, а також виконують функцію захисту і нападу, зокрема це створіння може вколоти й необережну чи настирливу людину, завдяки чому ця комаха має ще й українську народну назву “щипавка”.
Ми часто чуємо побоювання, що вуховертка, назва якої у перекладі з німецької мови означає “вушний черв’як”, а з французької — “проткни вухо” має таку улюблену розвагу, як заповзти людині у вухо, відкласти там яйця, а ще проштрикнути своїми клешнями барабанну перетинку, добратись до головного мозку та спричинити мученицьку загибель своєї жертви.
Насправді ж це несправедливий наклеп, вуховертка є безневинною комахою, вона полюбляє тепло та вологу, є прихильником нічного способу життя. Вдень зазвичай ховається у різних шпаринах, під листям, камінням чи корою дерев. Вночі ж полює, адже полюбляє поїсти, при цьому живиться рослинною і тваринною їжею та ґрунтовим детритом. А ще у нічний же час вуховертки літають, особливо у шлюбний період, розправляючи свої широкі гарні крила та обираючи для цього процесу романтичні кущі троянд чи грядки полуниці. У рослин їм подобається солодкий нектар та ніжні пелюстки квітів, то ж інколи щипавки можуть їх понадгризати, за що цих комах трішки недолюблюють садівники та городники. Однак такі маленькі слабкості варто вуховерткам пробачати, адже вони знищують багатьох шкідників плодового саду — гусінь метеликів, попелиць, листоїдів, павутинного кліща, слимаків, полюбляють цвілеві гриби.
Інколи у погоні за вподобаним хробачком, який вже встиг зіпсувати якийсь гарний фрукт, щипавки можуть зануритись у саму середину продукту, де ми можемо їх знайти та несправедливо звинуватити в ушкодженні врожаю. А ще, через велику любов до вологих місць, ці комахи можуть прогулюватись на мокрій білизні, яка сушиться на подвір’ї й таким чином потрапити до нас в оселю. Взагалі в наших домівках вуховертки почувають себе дуже добре, особливо раді такому переселенню у холодну пору року та якщо їм пощастить з мікрокліматом — буде багато сирості та прохолодно. Через їх жвавість, потаємність та помірковане харчування — цілком підійдуть органічні рештки — про їх присутність у себе в гостях ми інколи й не здогадуємось, щоправда, у разі масового розмноження щипавка таки може вчинити шкоду декоративним рослинам.
Здоров’ю ж людини вуховертка шкоди не заподіє, так званих укусів не завдасть, адже її ротовий апарат призначений для іншого, він гризучого типу, однак, інколи інциденти таки трапляються — якщо у комаху наполегливо тицяти пальцем, або ж необачно притиснути, для самозахисту вона може вколоти людину своїми щипцями, не передаючи при цьому жодних отрут чи збудників інфекційних захворювань та не викликаючи алергічних реакцій. Такий контакт з самичкою, зазвичай, залишається непомітним, а ось після зустрічі з дорослим та сильним самцем вуховертки на шкірі може залишитись невеличка ранка, яку можна обробити антисептиком, а ще несподіваний переляк, котрий викликає більший дискомфорт.
А ще ця цікава комаха володіє особливою м’язевою силою і здатна утримувати вантаж, який у 200 раз більший її власної ваги, самички вуховертки виявляють надзвичайну материнську турботу про своїх нащадків, якою мало хто у комашиному світі може похвалитись, та загалом є безневинними й корисними істотами, спостерігати за якими досить захопливо та пізнавально.