Багато хто звернув увагу на те, що цьогоріч, як і торік, травень минув практично без свого традиційного супутника — хруща — комахи, що асоціюється з дитинством. Дійсно багато хто згадує таку чудову розвагу, як струсити безліч травневих жуків з дерева, або зловити на льоту, деяких закинути друзям за комір, а одного обов’язково всадити в сірникову коробку, з якої вночі це невинне створіння вишпортається і своїм гудінням перелякає всіх домашніх, окрім лише кота, якому хрущ був й за чудову їжу, й за розвагу.
Насправді вони вже є, але в такій невеликій чисельності, що багато хто з ними не зустрічався. В соціальних мережах багато громадян висловлюють своє занепокоєння та найрізноманітніші версії стосовно зникнення хрущів: від епідеміологічної стосовно впливу на них пандемії до екологічної внаслідок використання отрутохімікатів, або ж серйозних проблем через вторгнення на Україну чорної сили, через яку ці комахи бояться вилітати.
Однак, непокоїтись через невелику кількість цих представників родини пластинчастовусих не варто. Річ в тім, що хрущі мають своєрідний життєвий цикл, який триває від 3 до 5 років залежно від виду комахи й практично весь цей час вони живуть у ґрунті на стадії личинки, яку багато хто з нас часто помічає при роботі на грядках, бо вона таки досить огрядна. І лише коли личинка проходить усі етапи свого розвитку під землею, на поверхні ґрунту з’являться всім відомі жуки, які проживуть орієнтовно 30-40 днів та зроблять все від них залежне, аби залишити по собі потомство.
Саме тому рік від року чисельність хрущів відрізняється, трапляється рік справжнього нашестя, після котрого йде досить помітне їх зменшення, це звичайне явище у природі, яке зветься популяційна хвиля. Навіть коли для хрущів настають насправді важкі часи, наприклад, внаслідок посухи, коли личинки не можуть повноцінно жити через надто твердий ґрунт, а самички не здатні заритись на необхідну для кладки яєць глибину, у сприятливі роки їх чисельність досить швидко збільшується.
Травневі жуки є досить загадковими істотами. Відповідно до законів аеродинаміки, вони не повинні літати, оскільки їх крила розвинені недостатньо, аби підіймати вагу комахи у повітря, однак, хрущі ні про що не здогадуються і спокійно собі літають, розвиваючи швидкість до 11 км за годину, долаючи у день до 20 км, а, при потребі, вони здатні підійматись на висоту до 100 м. А ще у польоті хрущ на рідкість цілеспрямований і відвернути його від наміченої цілі неможливо: якщо йому потрібно кудись долетіти, його не може збити з пантелику ні фізична, ні хімічна дезорієнтація, ні перенесення в інше місце, опинившись на волі, він вперто та впевнено повертатиметься до задуманого курсу, орієнтуючись, як довели вчені, по Сонцю, відчуваючи магнітне поле Землі, реагуючи на електричне та гравітаційні поля, а, також, чудово запам’ятовуючи місцевість.
Попри такі пристосування до польотів, хрущі часто досить кумедно та жорстко приземляються, однак їх міцний хітиновий покрив надійно їх захищає та не дає розбитись. Вони не кусаються, не виділяють отруйних речовин і епідеміологічно абсолютно безпечні, є чудовим кормом для птахів, комахоїдних ссавців, зокрема кажанів, та земноводних, а також роблять корисну справу, механічно запилюючи рослини під час цвітіння.
Однак, у кожного є свої недоліки, й через свій хороший апетит хрущі для аграріїв є не такими вже й милими, адже дорослі жуки полюбляють поласувати молодими пагонами дерев, листя та квітів, віддаючи перевагу саме плодовим деревам, та у великих популяціях можуть завдати їм серйозної шкоди. Личинки ж хруща відрізняються високою ненажерливістю й псують коріння багатьох молодих рослин, зокрема зелених насаджень, упродовж всього циклу свого розвитку, що призводить до ослаблення культур, або ж повного знищення врожаю.
Незважаючи на це, віримо, що гудіння все ж таки вельми симпатичного хруща, який згадувався ще Тарасом Григоровичем як обов’язково закріпленого за кожним українським селом, поверне кожного з нас до мирного життя та обов’язково символізуватиме спокій, дружні та родинні вечірні посиденьки на честь Перемоги нашого народу!